І не умре!
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «хайль» охриплими басами
І «Ще не вмерла…» голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям,
— Плювала кров’ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі».
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
Василь СИМОНЕНКО
Copyright 2008-2016 | связаться с администрацией
дата:2014-03-12 02:31
дата:2014-03-12 04:03
вот... автор умер 50 лет назад, а стих живёт себе и, смотри-ка... пригодился даже в тему(кто бы мог подумать такое!
ещё о предназначении поэзии шевельнулась мысль
дата:2014-03-12 11:40
дата:2014-03-26 18:28