Зотліло небо - неба вицвіла блакить...

Зотліло небо - неба вицвіла блакить,
Сховалось листя до пори під білим снігом,
І місяць білить світлом став, не золотить,
Не пророкує кригоходу чи відлиги,

Лани поснули - пусто нині у ланах,
Застигли вибухи дерев під небокраєм,
І невловимим рухом посивілий птах
Довкола нас повільно колами кружляє,

Нас огортає присмерк, суне швидко тінь,
Життя, здається, стало сном чужим зловісним,
А в ньому згарища видінь і мерехтінь
Й чужого божевілля логіки залізні,

І зорі дивляться згори - дешевий штиб,
Їм це видовище не вперше, не востаннє,
Як ми гризем надії зачерствілий хліб
І животіємо замерзлим сподіваням,

І зорі знають, й ми дізнаємось слідом,
Що всім і всьому у свій час пора настане,
І всім одним судитись праведним судом,
І крига на ставу, як прийде яр, розтане,

І оберти Землі несуть зимовий час,
І птаство відлітає, аби повернутись,
І Царство є десь уготоване для нас,
І можна гріх спокутати або забути,

І ще відомо зорям - знає неба глиб,
Що гірше смерті безнадійне сумування -
Тому гризем надії досі черствий хліб
І животіємо замерзлим сподіваням.

2014