Спогади

Вже сивий я, як снiг всi скронi,
Та як ранiш тебе одну кохаю,
Село де жили наче на долонi,
Пожовклi ниви з краю i до краю.

А в тих степах були ми молодi,
До ранку поцiлунки пiд зiрками,
Була любов, а з нею ми однi,
Зустрiвши нас сварила твоя мама.

Як думалось - не сталось зовсiм,
Ти замiж вийшла - я далеко був,
I ось без тебе вже тридцята осiнь,
Але тебе, кохана не забув!

Вже сивий я, як снiг всi скронi,
Та як ранiш тебе одну кохаю,
Село де жили наче на долонi,
Пожовклi ниви з краю i до краю.

За стихотворение голосовали: Beli130755: 5 ; : 5 ; Le-Ta.i: 5 ; santo pecador: 5 ; mmoshenkov: 5 ;